Я повинен відпустити ввесь тягар душі своєї,

Не кохати і не жити без кохання лиш для неї,

Всі вірші, усі признання - все покладено до ніг,

Та прийшла пора прощання, почуття і чорний сніг!



Я кохав, що є наснаги, я життя їй віддав,

Неоцінене бажання перекрашене у снах.

Осінь ця проходить досі і вона вже не сама...

З моїм другом та кохана, що була колись моя!!!



Я, можливо, не достатньо дарував їй тепло,

Виявляв своє кохання - я кохав і всеодно...

Що про мене кажуть люди, було все, була вона...

Залишився я самотній, біля мене тишина.



Я підніму своє серце, що віддав його тобі,

Заховаю десь у груди, хай лежить там у пітьмі.

Щоб більше не кохати і не вірити жінкам,

Аби більше не страждати, і піду - залишусь сам...



Я повинен відпустити - йди, спіши в нове життя!!!

Будь щаслива, будь кохана, мого друга, не моя...