Я повинен відпустити ввесь тягар душі своєї,
Не кохати і не жити без кохання лиш для неї,
Всі вірші, усі признання - все покладено до ніг,
Та прийшла пора прощання, почуття і чорний сніг!
Я кохав, що є наснаги, я життя їй віддав,
Неоцінене бажання перекрашене у снах.
Осінь ця проходить досі і вона вже не сама...
З моїм другом та кохана, що була колись моя!!!
Я, можливо, не достатньо дарував їй тепло,
Виявляв своє кохання - я кохав і всеодно...
Що про мене кажуть люди, було все, була вона...
Залишився я самотній, біля мене тишина.
Я підніму своє серце, що віддав його тобі,
Заховаю десь у груди, хай лежить там у пітьмі.
Щоб більше не кохати і не вірити жінкам,
Аби більше не страждати, і піду - залишусь сам...
Я повинен відпустити - йди, спіши в нове життя!!!
Будь щаслива, будь кохана, мого друга, не моя...
|