Розглянемо класичний варіант. От, наприклад людина проживає 66 з половиною років. З цього можна викреслити 12-14 перших років життя, бо то був вхід в суспільство, адаптація, вивчення основного. Мало що пам'ятається з цього віку та й «життям» як таким називати цей період не варто. 66,5 – 13 = 53,5.
Далі, років в 17 порядна людина має вчитись у вузі — це ось якраз життям назвати можна, а далі, років з 21-23 і до 55-60 ця ж порядна людина має сумлінно працювати (на благо держави або на якогось буржуя, або й на себе). Маємо 57,5 – 22 = 35,5 років тяжкої праці. З них робочих днів (тобто мінус вихідні, свята і відпустку) — 61,7 % (грубо — 22 роки). Офіційно в день робота займає 8 годин, але до цього можна додати ранок і проїзд — це ще десь приблизно 2 години. Ітого власного часу в день 24 – 10 = 14 годин. Це 58,3 %. В перерахунок на роки маємо 12,8 років (з 35,5 робочих років).
Далі йде пенсійний вік. Ну, то вже той період коли час на життя є, а можливостей і сил вже нема. Ну, дамо ~3 роки пенсійного життя.
Маємо: 4 + 5 + 12,8 + 3 = 24,8 років на власне життя. Але слід зазначити, що нормальні людині необхідний сон, причому бажано 8-годинний, а це 33,3% від доби. Отже, абсолютний узагальнений час на власне житття: 24,8 - 8,8 = 16 років!
Ми живемо 16 років! А забирає найбільше часу у нас — робота, і з нею потрібно боротись, бо вона з'їсть тебе і перетравить, і не встигнеш озирнутись, а життя й не стане. І всі оті думки, і прагнення, які відклав трошки на потім, уткнуться в стіну нестачі часу і розіб'ються об неї. Я кажу: робота — для роботів і рабів! А людина має жити.
