- Сергію, багато моїх друзів тепер починають свій ранок із Новим каналом. Розкажіть, будь ласка, як потрапили у «Підйом».

- Вам історію повністю чи коротко?

- Звісно ж, повністю!

- У 2004 році був на революції, замерз. Друг запросив у студію М1 погрітися, на той час то було його місце роботи. Там була людина з «Мелорами», і мені запропонували покреативити щодо назви нового проекту. В кінці грудня затвердили мою кандидатуру, в січні почалися зйомки «Було ваше - стало наше». До Києва я тоді не переїхав - зважився на цей крок улітку 2005-го, коли почав працювати на «Music радіо». В листопаді я почав виходити в ефір, а моя програма на «Інтері» закрилася.

Добре, що в той час на горизонті з'явилася така структура, як «Comedy Club Україна», туди вхід відбувся легко, невимушено і безболісно. Умови, які нам поставили на початку, були комфортними для роботи, плюс в мене був образ, якого до цього ніхто не культивував, - такого собі файного хлопця-українця у вишиванці.

В кінці 2007 року я пройшов кастинги на програму «Чи розумніший ти за п'ятикласника?». Ми відзняли близько 30 програм, паралельно я знімався в телевізійній версії «Комеді».

Влітку наступного року з Андрієм Молочним почали знімати «Файну Юкрайну». Приблизно в той самий час почалося переформатування «Підйому» на Новому силами кількох людей з каналу та Comedy. І вже оновлений «Підйом» стартував 26 серпня минулого року.

- Чи не змучуєтесь кожного дня так рано вставати?

- Протягом десяти років я працював у ранкових ефірах на радіо, тому практика прокидання о 5.15 ранку вже є, але кайфу в тому, що в обід тебе хилить до сну, зовсім немає... Треба просто якось переходити цей «сонний» період дня. А вечір - теж доволі плідний час для роботи: інколи корпоративи, вечірки, та й із друзями хочеться зустрітись і рідню побачити... А ще буває, що приходить тітка Муза, тоді сідаю тихенько в куточку, відкриваю ноутбук і починаю творити; а коли ти пишеш, не надто задивляєшся на годинник, головне - закінчити те, що почав, тож додому приходжу пізнувато, а там уже своя ідилія.

- А вдається поєднувати сімейне життя з професійним? Наскільки це легко?

- Коли працюю, пропускаю багато речей в контексті сімейного життя. В принципі, я з Comedy й пішов, щоби суботу звільнити. Ну й на вихідні, якщо немає ніяких корпоративів, повністю віддаюся сім'ї.

- Як часто доводиться імпровізувати, адже це прямий ефір?

- Правду кажучи, великий відсоток того, що відбувається в ефірі, - тотальна імпровізація. В нас доволі сильна редакторська група і ми складаємо план кожного виходу, але всі розмови з людьми, різноманітні обговорення - це імпровізація. От нещодавно в нас був такий момент. Вже почалася зйомка, - а ми про це не знали, - і камеру наводять на Саню Педана якраз в той момент, коли він сорочку в штани заправляє...

- І як ви вийшли з цієї ситуації?

- Саня сів і почав розповідати, який хороший ефір буде в нас сьогодні.

- Чи важко перемикатися з одного проекту на інший? Наскільки легко ввійти в ту чи іншу роль?

- Чесно кажучи, у перші два місяці роботи на «Підйомі» я взагалі був готовий звільнитися.

- Чому?

- Бо моя робота не витримувала критики. Мені було важко, я все життя виконував роботу сам, не доводилося працювати ані в парі, ані в тріо, ані взагалі в команді. І тут така ситуація: ми ще не притерлися, хтось на себе тягне ковдру, перебиває, не чує і т. п. Я не знав, як поводитись, яким бути, а відповідь лежала на поверхні - самим собою.

У «Файній Юкрайні» на початках було важко увійти в те чи інше русло. Складно було грати менеджера, бо я ніколи не працював в офісі. Тут допоміг досвід Молочного. Коли ми почали знімати про продюсера Валєнтіна, складно було підібрати правильний образ... Як завжди допомогли «наочні матеріали», як казали в школі: світські вечірки, а точніше їх завсідники - ті, хто намагається закосити під московських продюсерів та «звьозд».

- З Валєнтіном ясно. А як щодо інших образів «Файної Юкрайни». Приміром, геїв-націоналістів? Він викликав багато негативних відгуків.

- Образ з'явився з моєї подачі, було подолано спротив і вето Молочного. Він довго мене переконував, що ми «нарвемся», але я дуже хотів втілити це в життя, адже немає нічого хитромудрого в тому, щоб розповідати анекдоти про москалів, євреїв, американців, молдаван. Нація здорова тоді, коли вона вміє здорово з себе посміятися! До того ж, я завжди говорив, що гумористи повинні вказувати суспільству на його недоліки. В нас, на жаль, чимало крайнощів, іноді трапляються такі гіпертрофовані образи свідомих українців, людей, які б'ють себе в груди, рвуть на собі вишиванки, а самі в цей момент неадекватно дерибанять бюджети, але з них ніхто не сміється. А цей доволі гіпертрофований, дещо кітчевий образ геїв-націоналістів народився не для того, щоб показати, мовляв, патріоти є геями, як це, на жаль, було сприйнято.

- А не хочете більше жартувати про політику?

- В цьому сезоні ми запустимо більше сюжетів про двох українських олігархів Баріса Ігнатєчя й Альошеньку, бо люди достатньо добре відгукуються про цих двох персонажів. Знімали ми їх у Бучі, на дачі одного українського олігарха, я був дуже приємно здивований, коли дізнався хто це, бо в 1999-му році частково працював на нього, коли він балотувався в президенти України.

- Я помітила, що зазвичай жіночі персонажі грає Андрій Молочний. Йому краще вдається перевтілюватись у жінку, чи це просто збіг?

- Насправді це хибна думка. Андрій не грає аж так масово жіночі ролі, просто йому вдався один дуже важливий образ - Марічки. Скажімо, порівну ми граємо Анжелу Петрівну та Ілону Давидівну. Я виконував роль Ларіси з фітнес-центру. В нас ще є такі сюжетні лінії, коли один образ стабільний, а в другому міняються персонажі. Ми намагаємось ділитися матеріалами й образами порівну і без конфліктів.

- Хто пише сценарії?

- В першому сезоні сценарії робили ми самі, а в другому до нас долучилося ще троє авторів. А тепер співпрацюємо з дев'ятьма авторами.

- Не хотілось би спробувати вести якусь програму на зразок «Фабрики зірок»?

- Ні. В мене до таких проектів власне ставлення. Я плескаю в долоні, що на Новому такий проект є, він дуже яскравий, але я дивлюся на те, як важко працювали наші справжні зірки, щоби досягнути висот. А тут взяли молоду людину, посадили її в інкубатор, намалювали, дали їй стилістів, хореографів, режисерів і т. п., випустили, а потім сказали, що вона зірка. До того ж вона вірить у те, що їй кажуть, і після цього починаються проблеми. І взагалі, я не погоджуюся з твердженням, що за три місяці з людини можна зробити зірку.

- Чи стежите за тим, що пишуть про вас ЗМІ? Як реагуєте на негатив? До прикладу, критика в публікаціях Олега Вергеліса.

- Реагую дуже просто: найчастіше ігнорую. Якщо говорити про Олега Вергеліса і його публікації, то це була не критика, а коктейль із лайливих порівнянь. Я радий, що не відписав на його другу статтю, але здивувало, чому він не прийшов на теледебати на ТВі, коли Скрипін запрошував. Я б нормально реагував, якби це написала людина, котра тямить у гуморі, наприклад, Євген Дудар чи Анатолій Паламаренко, а в цій ситуації людина не розуміла взагалі, що таке комерційний гумор.

- Кажуть, що ведучий - дзеркало телеканалу. Чи вважаєте ви себе дзеркалом Нового? І що ви тоді відображаєте?

- Я не можу так голосно заявляти, ніби я дзеркало Нового каналу. Без сумніву, я одне з його облич, не скажу, що найцентральніше, адже є багато людей, котрі пропрацювали вже не один рік і є лідерами в цій сфері.

- Вистачає часу дивитися телевізор? Яким програмам надаєте перевагу?

- Вряди-годи. Якщо маю можливість, обов'язково дивлюся новини, через це часто бувають сварки з дружиною, бо вона втомилася вже від політики. Мені так само набридло шоу Шустера, хоча він надзвичайний професіонал. Просто його програма перетворилася на замінник Верховної Ради, де політики приходять і так само б'ються між собою, а потім я бачу, як на корпоративах вони сидять поруч і мило бесідують. Крім того, дійові особи не змінюються, все крутиться в один і той самий бік, все з тими ж обличчями. Таке враження, ніби вони весь тиждень сидять і думають, що скажуть у п'ятницю в програмі, замість того, щоб приймати важливі законопроекти.

Намагаюся частково дивитись якісь розважальні програми; дуже шкода, що не встигаю зранку спостерігати за роботою конкурентів.

Якщо хочеться фільмів - дивлюся Новий канал. Чесно кажучи, я цільова аудиторія свого каналу.

- Що, на вашу думку, є «зірковою хворобою»? Яким чином вона проявляється? І чи не помічали за собою симптомів?

- Взагалі, зіркова хвороба - це така дуже незрозуміла матерія, інколи важко зрозуміти, чи людина зазналася, чи про неї просто «ляпають» недоброзичливці. Симптоми, мабуть, проявлялися, ще коли я працював у Тернополі. Мені ж тоді було лише 18, я мав ефіри на радіо, постійно дзвонили якісь дівчата, постійно впізнавали в інституті, всі казали, який я кльовий. А з часом пріоритети в житті змінюються: якщо раніше було достатньо, щоби всі говорили, який ти класний, то тепер я бачу задоволення в інших речах - у друзях, родині. Усвідомлення того, що вони є і вони здорові, для мене важливіше, аніж слава.

Знову ж таки, якщо говорити про простого парубка Сергія Притулу, то він завжди ходить в один і той самий магазин, їсть в тому ж ресторані, що й завжди. А якщо мова про Сергія Притулу як медійний бренд - то він повинен відчути ставлення, яке відповідає статусу ведучого українського телеканалу чи відомого шоу.

- Наскільки часто доводиться стикатися з «зірковохворими»? Як зазвичай із ними поводитесь?

- Інколи буває так, що ти людину знаєш і маєш про неї хорошу думку, а на шпальтах газет читаєш, мовляв, у неї величезна зірка в лобі. А якщо я зустрічаю людину, яка, на мою думку, неадекватно поводиться, я її просто оминаю; так само мене хтось оминає, від цього ж ніхто не застрахований. Та й сприйняття людини людиною - то штука суб'єктивна.

- Як оцінюєте рівень телевізійного гумору в Україні? Чого бракує, як його доповнити? Чи можна на когось рівнятися?

- Оцінюю позитивно, є кілька проектів, які мені подобаються. «95 квартал» - справді лідери у своєму слоті. Останні випуски «Комеді» теж були хороші, місцями кращі за російський продукт. Мені суб'єктивно подобається те, чим ми з Молочним займаємося. Також сподобався формат програми «Смішніше, ніж кролики» на «1+1». Інше питання, що в нас менеджери телевізійних каналів не завжди зацікавлені у виробництві власного продукту. Загалом для ринку це погано, але від цього нікуди не дінешся. Таке собі зачароване коло: не хочуть вкладати, бо немає якісного продукту. А нема якісного продукту - бо не хочуть вкладати.

Юлія МЕДУНА, Львівський національний університет