Президент стомлено потер чоло. День видався зовсім божевільний. У п’ятій ранку його розбудив помічник: з Америки по спеціальній «червоний лінії» подзвонив Буш. Це могло означати що завгодно – від оголошення війни до вибачення за несанкціонований запуск ядерних ракет. Буш довго схлипував у трубку і ніс якусь туфту про провину США

за принесене Росії зло, а потім заявив, що в знак особливої довіри і визнання заслуг росіян перед людством негайно демонтує і висилає всі американські атомні боєголовки пароплавом у Росію.

- І взагалі! Літак придумав ваш Можайский, а не ці братики-недоумки Райт, радіо – Попов, а не Марконі, а лампочку – Яблочков, а не Єдісон! Голлівуду терміново привласнимо ім’я Ельдара Рязанова! И-и-и! І на Місяці ми не були, це розвід! Гади ми пендоські, немає нам прощення! И-и-и!
- Джорджі, почекай, не розстроюйся ти так. І на фіга мені твої боєголовки?
- Що ж мені, Ірану їх дарувати?
Буш заридав у голос і відключився.

Поки президентський кортеж їхав у Кремль, подзвонив отетерілий Патрушев і повідомив, що два мільйони монголів із усіма своїми баранами і верблюдами перетнули границу в Читінській області і лізуть на Москву.

- Відкопали могилу Чингісхана і тягнуть нам шістсот тонн золота як компенсацію за ярмо. А худобу, дружин і дітей віддають за відсотки – усе-таки більше п’ятисот років пройшло. Перепрошують. Говорять, більше щось віддадуть, тільки якщо Пекін спалять, якщо ми попросимо. Що робити?

- Так, золото забрати по описі, їх поки оселити в намети і записати в буряти. Або в тувинці, Шойгу подзвони. Про Пекін подумаємо.

У Кремлю шквал інформації накрив з головою.
Олігархи захопили «Матроську тишу» і благали про довічний висновок. Найбільш завзяті приперлися зі своєю зброєю на Лубянку і вимагали провести них у расстрельние підвали.
Естонці вибивали дозвіл відлити тисячу Бронзових солдатів і розставити них на всіх перехрестях, а їхній самих – перейменувати з «естонців» у «пендочухонцев».
Президентша Латвії просила записати неї на курси російської мови, але щоб «не дуже дорого».
Японці вкрадливо запропонували включити до складу Сахалінської області острова Цусима, Хонсю і Сикоку, за що пообіцяли трильйон доларів, а в обмін попросили згоди пісню «Ворогові не здається наш гордий «Варяг» зробити державним гімном Японії.

- Так, усі, голова вже навкруги. З розуму усі посходили, чи що. Не з’єднуй поки ні з ким.
- Володимир Володимирович, там Березовський рветься.
- Нехай почекає. Я довше чекав.

Президент підійшов до вікна і подивився на незвично порожню Червону площу.

- А де народ-те весь?
- Володимир Володимирович, москвичі згадали про свої корені й усі виїхали: хто картоплю копати, хто могилку мамину поправити, хто мандарини підсапувати. На Арбаті тільки залишилися дві наляканих бабусі.
- Те-те я почуваю, мене в Питер з ранку зі страшною силою тягне. Корюшка там зараз пішла… А це хто?

У далекому кінці площі намалювалася якась дивна група: два мужики і жінка билися навколо лежачих на землі червоного циліндра. Нарешті мужики зчепилися й упали, луплячи один одного почім даремно, а жінка вирвалася і покотила циліндр, що гримить, оказавшийся газовим балоном, убік Спаськ вежі. Над раскрасневшимся симпатичним личком сіяли золоте волосся, оперезані якоюсь плетінкою, що робила голову схожої на хлібобулочний виріб.

- А, це чуби, видно. Газ крадений повертають.
- Обмаль, щось – всего один балон.
- Ну, треба їм з чогось починати, Володимир Володимирович.
- Добре, давай, що в нас там далі.
- Саакашвили на колінах приполз до границі і просить супроводу ДАІ до Москви. Боїться, що поки буде повзти, його вантажівкою задавлять.
- От зарозумілість у людини! Яка вантажівка, вистачить і моторолера.

Президент відвернувся від вікна і пішов до столу.

Він уже не бачив, як із двер Мавзолею, похитуючи, вийшов невисокий чоловічок у старомодною, поїденою міллю костюмчику і краватці у великий горошок. Акуратно обтрусивши з лисини цвіль, чоловічок повернувся до хрестів Василя Блаженного, звалився на коліна і загугнявив:

- Пвости мене, Господи! За дурницю мою й архікапость! Не тим ми пішли шляхом, не тим!

І заколотив восковим чолом по брущатці. Спорожнена ще в 1924 році фахівцями Інституту Мозку черепна коробка гулко гуділа.